18 вересня 2017 року, на 93 році життя, відійшов у вічність засновник та багаторічний Президент Міжнародного Благодійного Фонду “Смолоскип”, Голова видавництва “Смолоскип”, меценат, інтелектуал і подвижник Осип Зінкевич.

Працівники Фонду і Видавництва глибоко сумують через цю непоправну втрату та висловлюють щирі співчуття родині пана Осипа. Пам’ять про нього триватиме у наших серцях вічно.

Катерина Петриченко – провідний науковий співробітник відділу використання інформації документів Центрального державного архіву зарубіжної україніки; kwita@ukr.net

Після поразки визвольних змагань у 20-рр. ХХ ст. і виїзду багатьох поборників української державності за кордон ідея проголошення незалежної України стала головною метою їх боротьби та існування на еміграції.

У Центральному державному архіві зарубіжної україніки (ЦДАЗУ) міститься чималий масив документів, що ілюструє прагнення, кроки та здобутки зарубіжних українців на шляху та під час проголошення в Україні незалежності. Читати далі »

Олена Рижко – кандидат філологічних наук, доцент, доцент кафедри журналістики Інституту міжнародних відносин Національного авіаційного університету; rolena@ukr.net

Українська греко-католицька церква, як слушно зауважує релігієзнавець А. Колодний, є тією Церквою, «завдяки якій вдалося зберегти на теренах її поширення українство» [1]. Важливу роль у цьому процесі відіграли часописи УГКЦ, які в переважній більшості зверталися не лише до вірян, а й до невоцерковлених читачів, порушуючи, крім власне релігійної, державотворчу, громадсько-політичну, наукову, літературно-мистецьку, освітянську та ін. проблематику. Саме тому ці видання можна розглядати як джерело вивчення процесу становлення української журналістики загалом і розвитку публіцистики зокрема. Читати далі »

Дмитро Савченко. Київ Хунта Сіті / Дмитро Савченко. – Чернівці: БУКРЕК, 2015. – 200 с.

У 1919 році батько-засновник українського футуризму Михайль Семенко у своєму тексті «Мистецтво переходової доби» писав: «Мистецтво виростає на побуті. Вся історія дотеперішнього мистецтва – до певної міри історія людського побуту. Зміни в побуті породжують відповідні зміни в самому єстві мистецтва, попри те, що ці зміни анальоґічно відбиваються в методах, платформах і формах мистецтва. Иньші часи – иньші пісні». Не поділяючи аж таку надмірну детермінацію мистецтва побутовою емпірією, варто все ж визнати, що італійські, російські і, якоюсь мірою, українські футуристи стали якщо не творцями, то, принаймні, провісниками епохальних змін, що відбулися протягом першої половини ХХ століття. Англо-бурська, Російсько-японська, Італо-турецька, дві Балканські війни – локальні, говорячи теперішньою термінологією, конфлікти – ставали прелюдією до Першої світової, з якої народилися більшовицька і фашистська революції. Новий, воєнний і революційний побут потребував нової естетики. І футуристи, особливо італійські, зі своїм жорстко мілітаризованим ніцшеанським технократизмом стали чи не найадекватнішим уособленням цієї нової військово-революційної естетики. Стара епоха, що химерним чином поєднувала естетичний декаданс і світоглядний позитивізм, зануреність у психологічні комплекси (недарма Фройд став символом Belle Époque) із вірою у раціональні закони прогресу, відійшла назавжди. Футуризм же, з його волюнтаристичним ірраціоналізмом, став естетичним втіленням «переходової доби» світових воєн і революцій ХХ століття. Читати далі »

Володимир Омельчук. Нормативно-правове забезпечення державно-церковних взаємин у Візантійській імперії: Монографія [переднє слово Р. В. Кошулинського, передмова О. Л. Копиленка] / В. В. Омельчук. – К.: Золоті литаври, 2014. – 576 с. – (Серія: Світові традиції державного управління. – Вип. ІІІ).

Останнім часом вітчизняна історико-правова наука зробила низку кроків, які засвідчують її перетворення на потужну галузь українського права. У цьому контексті не можна оминути увагою нову монографічну працю дослідника держави і права зарубіжних країн Володимира Омельчука «Нормативно-правове забезпечення державно-церковних взаємин у Візантійській імперії». Вже сама поява роботи з такою назвою свідчить про новий етап у вивченні права Середньовічної Європи, оскільки до цього візантійське (ромейське) право вивчалося у його контексті (або в руслі подальшої рецепції норм римського права). Фундаментальний характер книги, величезний масив наукової літератури (зокрема, документального, актового характеру) дозволяє говорити про репрезентативність джерельної бази дослідження. Принагідно слід відзначити використання робіт як українських та російських авторів, так і праць англійських, американських, німецьких, сербських, болгарських, італійських, іспанських, литовських, польських, аргентинських вчених (причому, як у перекладі, так і мовами оригіналу), які займалися різними аспектами державно-правового розвитку Візантійської імперії. Бібліографія робіт (а це 1 414 позицій у списку використаних джерел і літератури) включає посібники, рецензії, рукописи та автореферати кандидатських та докторських дисертацій, джерела, довідники, монографії, статті, брошури з даної проблеми. При цьому дослідник послуговується різноплановим джерельним масивом: як класичними правовими джерелами – нормативними актами (імператорські укази та розпорядження – хрисовули і простагми, канонічні постанови, правила, рішення), так і значно рідше використовуваними у юридичних студіях історичними хроніками, листуванням візантійських урядовців та церковних ієрархів, матеріалами археологічних розкопок і сфрагістичними свідченнями. Читати далі »

Микола Андрійчук. Українсько-єврейський дискурс: висвітлення міжнаціональних взаємин у друкованих виданнях Наддніпрянщини (60-ті рр. XIX ст. – початок XX ст.): Монографія / Микола Андрійчук. – К.: НТУУ «КПІ», 2013. – 224 с. [1]

Українська історія, на думку сучасного західного дослідника Тімоті Снайдера, є найцікавішою серед європейських. Тема ж українсько-єврейських взаємин, своєю чергою, є у ній однією з найяскравіших (у всіх сенсах) сторінок – і, вочевидь, має висвітлюватися нині якомога ширше. Тож ошатна, з гарним поліграфічним оформленням та написана доступною для широких читацьких кіл мовою монографія кандидата наук із соціальних комунікацій Миколи Андрійчука стала вагомим внеском у цю важливу справу. Читати далі »

Володимир Омельчук. Релігійна політика стародавніх і середньовічних держав: Навч. посібник / В. В. Омельчук, В. М. Ліснича. – К.: Персонал, 2011. – 608 с. – (Серія: Світові традиції державного управління. – Вип. І).

Доба Стародавнього Сходу характеризується виникненням перших у світі держав (Стародавній Єгипет, держави Межиріччя, Стародавня Індія, Китай тощо). Формується система державного управління, поступово виробляються перші засади державної політики, зокрема і в релігійній сфері. Майже одночасно, у ІІІ тис. до Р. Х., державні утворення виникають у Європі (Крит). Але саме на Стародавньому Сході розпочалося зростання ролі релігії як одного з найголовніших атрибутів державного управління. Державний апарат на чолі з монархом у давньосхідних суспільствах спирався на релігійний культ. Причому влада монарха (так звана «давньосхідна деспотія») тут є теократичною: правитель вважався богом (або, як в Індії, провідником волі Бога) й очолював релігійний культ. Особа монарха визнавалася священною. Читати далі »

Павло Сацький – кандидат історичних наук, доцент кафедри політичної історії Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана; pavangard@i.ua

Україна сьогодні здійснює розбудову не лише державних інституцій, а й громадянського суспільства, що зумовлює гостру постановку проблеми втілення у повному обсязі конституційного положення, згідно з яким Україна є демократичною, соціальною і правовою державою. На даному етапі державного будівництва і для реалізації конституційних принципів державного будівництва важливо проаналізувати пройдений українським суспільством історичний шлях у контексті вивчення досвіду забезпечення правопорядку, захисту соціальних інституцій і державності від антисоціальних викликів тощо. Ключовим соціальним викликом для української держави й суспільства є організована професійна злочинність. Таке соціальне явище має глибоку і складну історію і, відповідно, складні соціальні витоки та передумови. Тому на сьогодні постає актуальність дослідження архаїчних витоків основних характерних рис професійної організованої злочинності. Читати далі »

Юрій Каганов – кандидат історичних наук, доцент Запорізького національного університету; npznu@bk.ru

Сучасні гострі політичні дискусії щодо мовного питання в Україні зайвий раз нагадують про роль і вагомість мови як державо- і націєтворчого чинника. Будучи за своєю природою феноменом дуже складним, що потребує виваженого і обережного ставлення, мова повсякчас в нашій країні залишається об’єктом маніпулювання з боку політичних кіл. Читати далі »

Петро Вознюк – політолог, головний редактор альманаху «Молода нація», експерт аналітичної групи «Рубікон»; bearnxxi@gmail.com

Загальновідомо, що стабільний розвиток демократії є прерогативою спільнот, яким на момент постання представницьких інститутів влади була притаманна відносна гомогенність внутрішньої соціальної структури, тобто відсутність різко протиставлених і ворожих одна одній великих суспільних груп. Однак нині глобальне поширення демократії зумовлює необхідність відповідних суспільних трансформацій і в тих країнах, де люди різко розмежовані за расовою, етнічною, конфесійною, ідеологічною або навіть цивілізаційною належністю, коли відмінності стосуються найзагальніших питань життєдіяльності – відносин між Богом і людиною, індивідом та групою, громадянином і державою, батьками та дітьми, чоловіком і жінкою; співвідношенЬ прав та обов’язків, свободи й примусу, рівності та ієрархії тощо [1]. Читати далі »