 |
 |
 |
Катерина ПЕТРИЧЕНКО. ДРУГИЙ ЗИМОВИЙ ПОХІД ГЕНЕРАЛА ТЮТЮННИКА
Катерина Петриченко – незалежна дослідниця, kwita@ukr.net
Задля привернення уваги до героїчного минулого України вкрай необхідно проводити заходи, спрямовані на відродження історичної пам’яті народу. Одною з таких подій став круглий стіл на тему «ІІ Зимовий похід Армії УНР», що відбувся 27 жовтня 2011 р. в Національному університеті «Києво-Могилянська Академія». Організатором його виступила студентська організація «Український студент», яка й провела зібрання на честь 90-ї річниці Листопадового рейду 1921 року.
З проголошенням у 1991 р. незалежності України стало можливим розкриття замовчуваних до того фактів історії, з’явився шанс відновити дійсний образ минулої доби, повернути з небуття імена тих, хто ціною власного життя заклав підвалини подальшої визвольної боротьби нашого народу. Однією з таких маловідомих сторінок, яка на сьогодні є недостатньо дослідженою, потребує подальшого вивчення та висвітлення, залишається Другий зимовий похід на терени Радянської України, очолюваний генералом-хорунжим армії УНР Юрком Тютюнником, що відбувся у жовтні-грудні 1921 р.
Що ж це була за подія, що й досі привертає увагу дослідників? Чим вона знаменна в руслі боротьби за незалежність України? Спробуємо виявити її причини та передумови, відстеживши явище у процесі його зародження, розвитку та занепаду і детальніше зупинившись на причинах поразки збройного виступу Ю. Тютюнника. Читати далі »
1 коментар
Дар’я СТОЯН. ЮЛІАН ВАССИЯН ЯК ПРЕДСТАВНИК УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛІЗМУ
Дар’я Стоян – кандидат філософських наук, ст. викладач Державного економіко-технологічного університету транспорту, dariastoian@ukr.net
Серед провідних діячів українського національно-визвольного руху, спадщина котрих дещо (і незаслужено) призабута у нинішні часи, привертає увагу постать публіциста, політика, ідеолога ОУН Юліана Вассияна.
Юліан Іванович Вассиян народився 12 січня 1894 р. в селі Колоденце, повіту Жовква (Галичина), в учительській родині.
Згодом через призначення батька шкільним управителем родина Вассиянів переїхала до іншого села – Дзіболки Жовквівського повіту, де Ю. Вассиян і закінчив народну школу. Згодом він навчався у Львові в Українській академічній гімназії, яку закінчив у 1913 р. Приблизно тоді відбувається формування його політичної позиції, яка починає виявлятися у щирому патріотизмі, глибокій пошані до української культури та захисті української мови, що яскраво проявилося під час його навчання у Львівському університеті Яна Казиміра, до якого Ю. Вассиян вступив одразу після закінчення гімназії. Читати далі »
1 коментар
Дмитро ДУМАНСЬКИЙ. ІНФОРМАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНА БОРОТЬБА І ПОЛІТИЧНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ: УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ
Дмитро ДУМАНСЬКИЙ – політолог, експерт аналітичної групи «Рубікон»
Унікальність географічного розташування нашої країни завжди робила її полем реалізації найрізноманітніших цивілізаційних проектів. Україна є об’єктом інтересів багатьох розвинутих держав, що обумовлює велику вірогідність розгортання на її території найрізноманітніших (й вкрай небезпечних) сценаріїв інформаційно-психологічного протиборства.
У добу глобалізації та інформатизації іноземний тиск на наше суспільство закономірно посилюється, набуваючи дедалі багатоманітніших форм – від «м’якої» інформаційної обробки масової свідомості до залаштункового лобіювання у сфері державної політики й управління. Причому слід зазначити, що й власне лобістська діяльність як політичне явище у сучасних умовах поступово позбувається свого суто кулуарного виміру, набуваючи натомість усе більш комплексного характеру, спрямовуючись, зокрема, на пошук підтримки не лише з боку представницької влади, а й з боку політичних партій, бюрократії і громадських установ, а також громадськості загалом через посередництво мас-медіа. Тобто, у цьому випадку ми так само маємо справу із цілеспрямованим інформаційно-психологічним впливом на все суспільство [1]. Читати далі »
1 коментар
Дмитро ДУМАНСЬКИЙ. ІНФОРМАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНА БОРОТЬБА ЯК СИСТЕМНИЙ ВИКЛИК СУЧАСНОСТІ
Дмитро ДУМАНСЬКИЙ – політолог, експерт аналітичної групи «Рубікон»
Глобальна конкуренція є однією із необхідних і визначальних характеристик світу, де наявна багатоманітність, де окремі людські спільноти «… по-різному дивляться на відносини між Богом та людиною, індивідом та групою, громадянином та державою, батьками та дітьми, чоловіком та жінкою, мають різні уявлення щодо співвідносної значущості прав та обов’язків, свободи та примусу, рівності та ієрархії» [1]. Бажання посісти вищу сходинку в глобальній ієрархії часто веде до використання силових методів у змаганні за першість.
Багатовимірність будь-якої боротьби як силової взаємодії зумовлюється насамперед різноплановістю самого феномену сили. Наприклад, відомий американський дослідник Марк Амстутц, як і абсолютна більшість сучасних фахівців, аж ніяк не ототожнює силу із простим фізичним примусом, вказуючи чотири найважливіші її елементи. По-перше, це вплив, що розуміється як здатність особистості чи інституту за допомогою умовлянь, пропаганди, маніпуляцій, переконань тощо домогтися від іншої особи або групи бажаної поведінки. По-друге, це авторитет як спроможність особистості чи інституту забезпечити слухняність без застосування насильства. По-третє, – влада як здатність впливати на поведінку людей через погрозу примусу. І, нарешті, власне сила, або використання примусу як такого. Причому, американський теоретик вважає силовий тиск (зокрема, той-таки маніпулятивний вплив) загалом небажаним, хоча й жодним чином не демонізує його [2]. Читати далі »
прокоментуй!
Олександр МАСЛАК. Петро ВОЗНЮК. «ДИТЯЧА ХВОРОБА ЛІВИЗНИ» В УКРАЇНІ: ВИДАННЯ ДРУГЕ
(Рецензія на періодичне видання: Спільне: Журнал соціальної критики. – 2011. – Вип. 3: Політика освіти; http://commons.com.ua/).
Олександр МАСЛАК, кандидат філософських наук; Петро ВОЗНЮК, політолог, експерт аналітичної групи «Рубікон».
Після падіння СССР в Україні тривалий час відчувався своєрідний дефіцит «лівого» (марксистського, анархістського, соціал-демократичного тощо) інтелектуального дискурсу. Так, всі ці роки існував політичний монстр-гігант КПУ (якийсь час нібито «підпільно»), великою популярністю користувалася СПУ О. Мороза, наприкінці 1990-х на політичну сцену вийшли різноманітні «соціал-демократичні» партії. Але «сумарний продукт» цього сегменту українського політикуму (поза архаїчною газетною пропагандою) був майже нульовим. Як виняток можна назвати хіба що книжкову серію «Основні цінності», що її деякий час спонсорувала СДПУ(о) одіозного В. Медведчука, де було опубліковано кілька цікавих праць з історії та теорії соціал-демократії. Читати далі »
3 коментарі
Петро ВОЗНЮК. УКРАЇНА: ЗАГРОЗА «ШОТЛАНДСЬКОГО» СЦЕНАРІЮ
Петро ВОЗНЮК – політолог, головний редактор альманаху «Молода нація», експерт аналітичної групи «Рубікон»
Не секрет, що атмосфера перманентної конфронтації й нескінченне з’ясування стосунків (часто-густо із залученням різного роду закордонних «помічників» та «арбітрів») в українському політикумі викликає все більше роздратування і неприйняття у суспільстві. Простого обивателя «розбірки» на владному Олімпі змушують лише з оскаженінням дивитися яке-небудь чергове «ток-шоу», як максимум – висловити своє «фе» за допомогою інтерактивного телеголосування чи то пак ігнорування виборів. Однак для більш глибокого спостерігача нинішній «керований безлад» – це ще один привід замислитися над причинами наявного розбрату та схильності до пошуку істини й будь-яких авторитетів на стороні. А заразом – і спробувати провести необхідні історичні аналогії, аби на їхньому тлі чіткіше уявити собі контури спільного майбутнього. Читати далі »
1 коментар
Валентин ГАЙДАЙ. КОМПАРАТИВНИЙ АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНСЬКИХ І ПОЛЬСЬКИХ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У 1920-Х РОКАХ
Валентин Гайдай – історик, аспірант НПУ ім. М. П. Драгоманова
Вивчення малодосліджених сторінок українсько-польської історії є вкрай актуальним в контексті сучасного стратегічного партнерства України і Польщі. Звертаючись до минулих реалій, ми можемо краще зрозуміти політичні процеси нинішнього часу.
20-ті рр. ХХ ст. були непростими в житті тогочасного суспільства, несучи з собою нові політичні режими та ідеології. Саме тоді в більшості країн Європи до влади прийшли ліві або праві політичні угрупування, було встановлено реакційні, авторитарні або тоталітарні режими.
Не оминули ці процеси і Польщу та СРСР. На початку 1920-х постала незалежна польська держава ― т. зв. ІІ Річ Посполита, у 1922 р. було утворено СРСР. Слід зауважити, що ці дві держави, різні на перший погляд, мали багато спільних моментів в економічному, суспільно-політичному житті саме у 1920-х рр. Як відомо, СРСР на перших етапах свого існування не був тоталітарною державою, якою він став вже у 1930-х рр. – протягом 1920-х ще існували незалежні видавництва, громадські організації, спілки, нова економічна політика забезпечувала існування в країні приватної власності тощо. Читати далі »
1 коментар
Євген КАРАСЬ. ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ГРОМАДЯНСЬКОГО РУХУ НА ПРИКЛАДІ АНТИЗАБУДОВНИХ ІНІЦІАТИВ У КИЄВІ
З матеріалів круглого столу «Протестний рух в Україні: історія, сучасність, перспективи» (18.05.2011 р.)
Євген Карась – магістр філософії КНУ ім. Т. Шевченка
Сьогодні ми живемо у світі, де сили та ресурси для змін зосереджені в руках бізнесу, уряду і громадянського суспільства. Уряди та бізнес з 1980 р. змагаються за світову владу. Поява ж глобального громадянського суспільства на початку ХХІ ст. змінила світ з однополярної на біполярну зону впливів.
Антиглобалістські протести – це, вірогідно, не найкращий приклад ефективності та продуктивності громадянського сектору, але найбільш наглядний та масштабний. В 1999 р. члени Всесвітньої торгової організації прибули в Сієтл на саміт; також у місто з усього світу прибули кількадесят тисяч протестувальників, що належали до різних верств суспільства. В результаті вуличних протестів зустріч економічних та державних діячів зі 135 країн була зірвана. Учасники зустрічі, намагаючись виробити нову угоду про торгівлю, отримали незабутній урок від протестувальників на вулицях міста, який полягав у тому, що доля світу перестала визначатися біполярною боротьбою за владу між діловим сектором великих транснаціональних корпорацій та урядами національних держав. СОТ була головним прикладом біполярної структури влади у світі, однак новий глобальний чинник громадянського суспільства оскаржив монополію економіки та політики. Датою «битви в Сіетлі» та поразки Всесвітньої торгової організації (СОТ) перед громадськими протестами можна символічно позначити той момент, коли громадянське суспільство виступило у світовому масштабі в якості третьої самостійної глобальної сили.
Характерними рисами антиглобалістських рухів є їх мережевий поліцентричний характер та широка ідеологічна платформа. Саме завдяки цим факторам антиглобалістам вдається акумулювати в своїх рядах маси найрізноманітніших людей. Мережева структура диктується потребою об’єднання великої кількості груп, що мають серйозні розбіжності у поглядах та методології. Суто мережевий поліцентричний протестний рух здатний акумулювати активістів та розвивати певну проблематику, закладати нові цінності в соціальний капітал певного суспільства, але досить обмежений в закріпленні чи розвитку досягнутих результатів. Читати далі »
2 коментарі
Олександр ФЕДОРЕНКО. ПРОТЕСТНІ ДІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ОПОЗИЦІЇ: ДОСВІД ТА ПЕРСПЕКТИВИ
Олександр Федоренко – історик, дослідник геополітичної проблематики
З матеріалів круглого столу «Протестний рух в Україні: історія, сучасність, перспективи» (18.05.2011 р.)
Протестний рух як явище суспільного життя виявляє низку певних стосунків соціальних груп населення і дотичних до них конкретних подій. Для окреслення характерних особливостей протестного руху в Україні наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття доцільно виділити основні етапи конфліктних ситуацій, пов’язаних з політикою органів влади щодо значної частини суспільства.
Політичні процеси в сучасній українській державі – це складний комплекс взаємовідносин в усіх сферах її суспільного життя. Розглядаючи факти масового протестного руху, дослідникам потрібно звернути особливу увагу на його соціальні і технологічні аспекти.
Цілком правомірним є розгляд протестного руху не як одного процесу зростання активної громадянської позиції, а як комплексної сукупності суперечливих і конфронтаційних процесів стимулювання громадянської активності мешканців країни. Безперечно, що у вітчизняній науковій думці процеси і тенденції потрібно вивчати із врахуванням трансформаційних змін суспільно-політичного середовища України в періоди здобуття незалежності, становлення і розбудови суверенної державності. Читати далі »
1 коментар
Любов БАГАЦЬКА. ЕВОЛЮЦІЯ НОВІТНЬОГО ПРОТЕСТНОГО РУХУ В УКРАЇНІ
Любов БАГАЦЬКА – директор інформаційного департаменту Інституту громадського розвитку «Ортега-і-Гассет», mara_lyubchenko@meta.ua
З матеріалів круглого столу «Протестний рух в Україні: історія, сучасність, перспективи» (18.05.2011 р.)
Говорячи про новітню історію протестного руху в Україні, мабуть, варто почати із Студентської революції на граніті. Ця акція на той час не мала аналогів у Європі, адже була організована студентською молоддю. Революція на граніті є важливою і з огляду на те, що мала вплив на становлення незалежності України.
Наступна масштабна акція протесту – «Україна без Кучми» (УБК), організована політичною опозицією тодішнього Президента саме зі згадкою про досягнуті результати Революції на граніті. Хоч, на перший погляд, «УБК» не принесла бажаних результатів – відставки Леоніда Даниловича та зміни політичної системи, – проте вона дала інший важливий результат: український народ усвідомив, що може боротися за свої права і має це робити. Саме після цього усвідомлення і віри у власні сили логічними стали події 2004 року. Проте Помаранчева революція мала дещо новий для протестних рухів в Україні характер – прагнення влади, а не змін політичної системи. До того ж нею фактично керували політики, на відміну від «України без Кучми», яка була позбавлена чіткого політичного забарвлення.
Події 2004 року показали, що протест може мати вплив на ситуацію в країні. Та чи завжди це добре? Читати далі »
1 коментар