RSS FEED
Наш банер
НАШІ друзі
Статистика
Besucherzahler mail order russian
счетчик посещений

Категорія ‘Акцент’

Євген БІЛОНОЖКО. “ДРУГА МОВА” ЯК ФАКТ

Дискусія  про другу державну мову виглядає як підігріті пельмені, ніби то саме, що було вчора, але вже не смакує, як за першим разом. Проте в умовах постійного подорожчання продуктів відігріти вчорашнє необхідно. Дебатування стосовно необхідності та актуальності впровадження другої державної мови ніколи не була дискусією із площини світогляду та ідеології. Адже обидва явища зникли з політичного простору так там і не з’явившись.

Питання другої державної мови подається нам як вибір керенку розвитку у геополітичному плані. Агітація за або проти розгортається у площині політичного радикалізму та  популізму одночасно. У країні, що від моменту проголошення незалежності переживає кризу у всіх сферах життя питання мови є одним із найгостріших.

Пропонував  би, для відмінності, розглянути питання  мови очима не громадян України. Як  проблема двомовності бачиться з-поза . Читати далі »

Олексій КЛЕЩИК. РЕФЛЕКСІЇ НЕБАЙДУЖОГО

На  зламі XXI сторіччя перед людством знову постає питання реалізації ідеального (утопічного). Сьогодні глобальна криза досягла свого апогею, вона трансформує панівні ідеали і табу. Моральні цінності втрачають свою важливість, а це значить, що і свою значущість для історії також.

Як  приклад можна розглядати трансформацію інституту держави. Сьогоднішня система управління державою катастрофічно деградує. Найбільша проблема у тому, що теоретично в державі все бездоганно і немає жодних проблем, хоча навіть і в законах і підзаконних актах існують помилки, а фактично ситуація виходить з-під контролю, даючи ґрунт для циркулювання концепцій «керованого хаосу». І лише нові креативні погляди і думки здатні надати поштовх, що може стати вирішальним для покращення нашого майбутнього.

Настав той критичний момент, коли вже варто замислитись над своїми діями. Варто згадати уроки історії і зробити належні висновки. Кажуть, що все нове – це добре забуте старе. Чому ж не згадати помилки, поради попередників і не спробувати зробити свій внесок у побудову нового, здорового суспільства? Читати далі »

Валерій МАЙДАНЮК. РОСІЙСЬКІ МІФИ ПРО УКРАЇНСЬКИЙ ТА РОСІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛІЗМ

В Російській Федерації та «зоні її культурного впливу» – Південній та Східній Україні нині популярною є теза про те, що український націоналізм тотожний фашизмові (а обидва вони, як не абсурдно це звучить для будь-кого, хто хоч трохи знайомий із історією політичних ідеологій, – нацизмові), що він є надзвичайно шкідливим, небезпечним, антилюдським і злочинним політичним явищем. Причому «агресивними» та «фашистськими» зображуються не лише ОУН та УПА, а й сучасні національно-патріотичні українські партії та організації.

Незважаючи  на ще сталінський  характер цього радянського  міфу, згадана ідея, частково модернізована, дедалі більше популяризується серед мас. В радянських науково-ідеологічних трактатах діяльність українських націоналістів апріорі вважалася злочинною, ворожою до радянської влади, тому об’єктивних досліджень практично не проводили, ховаючи в спецфондах несумісні з міфологією режиму факти й матеріали. Українським і західноєвропейським науковим дослідженням про діяльність українських націоналістів у Росії не вірять. Тому, не заглиблюючись у надзвичайно складну для істориків тему кількаденної співпраці ОУН з нацистами, діяльності «Нахтігаля» і «Роланда», спецгруп НКВС «стрибків», які, тероризуючи людей, перевдягались у  форму УПА, спробуємо зрозуміти, чому український націоналізм, без наявності чітких і загальновизнаних наукових, а не ідеологічних, доказів, вважається злочинним політичним рухом. Не будемо стверджувати, що націоналізм є позитивним явищем, а просто порівняємо ставлення російських ЗМІ до українського і російського націоналізмів і побачимо цілу низку подвійних стандартів, навішених ярликів, суміш фанатизму з фашизмом,  маніпуляції свідомістю, словом, усі ті елементи ідеологічної пропаганди, що їх радять усі політтехнологи і спеціалісти з впливів на підсвідомість. А ці спеціалісти, зокрема Г. Лебон, Ж. Доменака і Ж. Сегела, свого часу радили для збільшення впливу певної ідеї застосовувати правила бінарних опозицій (добрі «ми» – погані «вони»), правила спрощення, перебільшення і спотворення, залякування і правило повторення, які в комплексі дозволяють сформувати потрібним чином політичні ідеали, вподобання та переконання людей.

Жахлива людиноненависницька діяльність українського націоналізму практично щодня висвітлюється в ЗМІ Росії та проросійських виданнях в Україні. Наших співвітчизників систематично зомбують відверто брехливою пропагандою про злочини українських націоналістів, не клопочучись навіть розмежувати поняття «націоналізм», «фашизм» та «націонал-соціалізм». Противники українського націоналізму навіть пішли досить виваженим і далекоглядним шляхом,  розкручуючи давню тезу про шкідливість та егоїстичність не лише українського, а й будь-якого іншого націоналізму, як вираження егоїстичних інтересів одного народу на шкоду іншим. Читати далі »

Валерій МАЙДАНЮК. НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ І ДЕРЖАВНА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ: ЕЛІТАРНИЙ АСПЕКТ

Розпад  СРСР і утворення п’ятнадцяти  незалежних держав провідні науковці, політики та експерти пояснюють різними чинниками – ідеологічним банкрутством і дискредитацією комуністичної ідеї, диверсіями іноземних спецслужб, прагненням народів до свободи; при цьому часто забувають про такий не вельми романтичний, але надзвичайно вагомий фактор, як консервативна, егоцентрична позиція місцевої номенклатури, яка мала всю повноту влади в своїх республіках та регіонах.

Саме  місцева верхівка республіканських компартій, зокрема в Білорусі, Україні, Молдові і практично у всіх республіках Середньої Азії, очолила рух за незалежність і зробила в цьому напрямку подекуди більше, ніж націонал-демократи усіма своїми протестами й голодуваннями. Фактично, безкровний розпад Радянського Союзу й утворення незалежної України зумовлено великою мірою не патріотичною і не щиросердною, але дуже дієвою позицією української комуністичної еліти.

Як не дивно, тоді українські комуністи мали для здобуття незалежності вагомі підстави: в Закавказзі точилися бої та етнічні конфлікти, Прибалтійські республіки оголосили про вихід із Союзу, в Москву були введені танки, Єльцин обіцяв радикальні зміни, ГКЧП планував розправу з сепаратистами, до того ж, ходили страшні чутки про новий Нюрнберг над комуністами, за їхні минулі злочини і тоталітаризм. Замкнутися у власній державі від бурхливих подій та небезпечних перспектив, створити своєрідний національно-комуністичний «заповідник», було для місцевої номенклатури найоптимальнішим варіантом. Лише створення власної держави, в якій вони б залишилися при теплих владних місцях або хоча б не в тюрмі, могло врятувати українських комуністів від подій у сусідніх республіках, від втрати впливу і матеріальних благ. Читати далі »